Цитата:
Сообщение от =Stil=
Ты правда не понимаешь на сколько ты смешон? Это же клиника, реальная патология..., я все понимаю жара, но надо же как то беречься
|
Ебать, ты так обосрался, что даже иронию не воспринимаешь. Ну кацап, хуле. Он когда юмора не понимает в драку лезет. Но не в этом случае. Виртуализация. Тут ты можешь только клавиатуру сгрызть нахуй.
----------
Отлично написано я считаю.
Carthago delenda est
Oksana Zabuzhko (Оксана Забужко)
Вчера в 11:40 ·
Мені неприємно це повторювати, але простіше буде написати тут, ніж наново пояснювати кожному з журналістів зосібна, чому не варто відповідати Путіну на жодні його, хоч які провокативні, опуси. А неприємно тому, що сім років тому я вже це була пояснила - як тоді думала, раз і на все вичерпно, - Франкові Вальтеру Штайнмайєру, ex cathedra, 8 травня 2014 р., в Берліні, на Форумі європейських письменників: що будь-який простір для дискусій з Україною Росія закрила з моменту, коли її офіцери прийшли розрізати українським громадянам животи за українську мову і прапор (якраз незадовго перед тим витягли з річки тіла Володимира Рибака і Юрка Поправки).
Всякий розбій, казала я, всміхаючись Штайнмаєрові з трибуни до болю в щелепах, - це якраз і є ВИХІД З ДІАЛОГУ, і продовжувати тепер з Путіним диспути на теми української мови й історії - значить підписуватись на ток-шоу "5 хвилин Гітлеру - 5 хвилин єврею": thanks, but no. (У цьому місці в залі, пам'ятаю, зааплодувала одна людина - литовець Леонідас Донскіс, а перелякана модераторка кинулась мене перебивати, бо Путіна з Гітлером у Європі тоді ще публічно ніхто не порівнював, - трохи згодом, у кінці червня-2014, це зробила Даля Грибаускайте, і її вже передрукували всі ЗМІ, хоча ще й з коментарями: так поступово мінявся європейський щодо нас дискурс, ну а вже після розстрілу MH17, вічна пам'ять його пасажирам, навіть британські газети припинили називати Гіркіна і Бородая "Ukrainian rebels", як було доти, - російська версія "конфлікту в Україні" остаточно перестала бути європейським мейнстрімом).
Про все це я потім говорила й писала в Україні багато разів. Зокрема в "І знов я влізаю в танк..." - книжці, яка вже й тричі перевидавалася, і Шевченківську премію отримала, і, судячи з численних відгуків (ось хоч би й тут:
...), - таки була прочитана достатньо уважно, щоб нікому не спало на думку запрошувати мене "відповідати Путіну" (а проте ж запрошують, от у чім штука!..). Але я й взагалі нікому з українців не радила б йому відповідати: ця леґітимізація ДІАЛОГУ ЖЕРТВИ З УБИВЦЕЮ, "мов нічого не сталось", - це якраз і є спроба "повернути" нас у той довоєнний формат, де діалог іще був можливий, бо ще "нічого не сталось": спроба "обнулити" рашистські злочини, по-орвеллівськи узневажнити всю, 7 літ ведену в Україні "гарячу" війну, вернутись у її відпровідний пункт і "почати спочатку".
Thanks, but no: пізно сперечатися з постулатами "Майн Кампф", коли печі Аушвіцу вже працюють, - крім очевидної безглуздости заняття, це ще й самодеструкція: неповага до мертвих.
Хіба що ви хочете приписати путінське "окончательное решение украинского вопроса" до майбутнього пакету звинувачувальних документів на суді над рашизмом. Так би мовити - долучити до справи.
В усіх же інших випадках, вступаючи в діалог, запропонований Путіним, ви погоджуєтесь на роль лоха в кабінеті слідчого КГБ. Не ведіться - ми не в них на зоні. Ми в своїй країні, яку вони хрін нам уже одберуть (або, як хтось гарно написав у соцмережах, "ми вас охрестили - ми вас і відспіваємо" (с)).
Carthago delenda est.