Країна вічної мерзлоти: Росія відкрила для себе нацизм через 100 років після Гітлера
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные пользователи. Зарегистрироваться...]
Коментатори злочинів Росії в Україні, як правило, вигукують одну й ту ж очевидну фразу: як все це може відбуватися у ХХІ сторіччі, ну як? Але про яке ХХІ сторіччя йдеться, коли мова про Росію? Хіба ми дійсно вважаємо, що цивілізація розвивається за одними й тими ж законами у різних частинах світу й всі одночасно приходять до тих самих висновків і цінностей? Й чому ми порівнюємо Росію ХХІ сторіччя із Заходом наших часів?
"Росія – країна вічної мерзлоти не тільки з погляду клімату, але й з погляду історії, політики, економічних і культурних процесів. Коли в Європі почалися великі криваві революції, які призвели зрештою до зникнення феодалізму й встановлення рівноправ'я, Московське царство йшло від одного селянського бунту до іншого. Селянського – тому що міст у європейському розумінні, тобто осередків рівноправних містян, центрів свобод і можливостей, в Росії не було ніколи, сама країна виникла з диктатури Андрія Боголюбського у Владимирі-на-Клязьмі.
Петро І провів косметичні реформи, але кріпосне право у імперії скасували тоді, коли в Європі про нього вже забули. Конституції в Росії не дозволяли аж до краху династії Романових, а більшовицька конституція, звісно ж, була фікцією, що означає: в Росії ніколи не було справжньої конституції від слова взагалі.
Таким чином історія цієї країни виглядає несамовито: "заморозка життя" до революцій 1905–1917 років, різкий поштовх, "нормалізація", нова "заморозка" аж до горбачовської перебудови, ще один поштовх, "нормалізація" й нова заморозка. При цьому підручник історії Росії читається як чужа історія, яку переписав не дуже старанний учень. Російські революції нагадують французькі – тільки з публіцистикою Леніна і Троцького замість енциклопедії Вольтера і Дідро.
Сталін, "червоний імператор" грузинського походження, який розчавив незалежність власної батьківщини, "косплеїть" справжнього імператора – корсиканця Наполеона, правління якого також поставило крапку на національних змаганнях Корсики.
Ну й цілком передбачувано ця загрузла у чужому минулому Росія майже через сто років після Гітлера відкриває для себе нацизм – і її новий, цілком випадковий правитель з усіх сил намагається наслідувати ображеному всесвітньою несправедливістю засновникові "тисячолітнього Рейха".
Крим – рімейк австрійського аншлюсу. Донбас – чергові Судети. Україна – спроба знищити Чехословаччину й спробувати Лукашенка на роль Муссоліні. Навіть риторика Путіна настільки нагадує гітлерівську, що дотепники у соціальних мережах пропонують користувачам відгадати, кому з двох злочинців яка цитата належить.
Так що це ніяке не ХХІ сторіччя – росіяни нарешті допленталися до ХХ-го і, як завжди з ними бувало, обрали саме той взірець, якому могли наслідувати – багато крові, пафосу й ненависті.
Те, що Україна в цій ситуації виявилася настільки несхожою на Росію, пояснюється саме тим, що періоди нашої історичної "заморозки" були дещо коротшими. Українські землі не копіювали Золотої Орди, як Владимир, Ростов і Москва. Увійшли до складу Московського царства вже з досвідом політичної – фактично парламентської – культури та вільних міст.
Так, радянський період був практично таким самим за часом і в Україні, і в Росії, але наші західні землі більшовики захопили фактично тільки у 40-х роках ХХ сторіччя. І найголовніше – Галичина, Буковина й Закарпаття взагалі ніколи до цього часу не були частиною Російської імперії, і їхнє приєднання стало фатальною помилкою Сталіна – інакше ми б мали на наших землях не Україну, а Білорусь.
Саме тому давній досвід мешканців земель центральної України у поєднанні з недавнім досвідом мешканців західних регіонів дав, здавалося б, непередбачуваний результат: Україна, найконсервативніша з союзних республік, обігнала Росію у політичному розвитку вже за десятиріччя після відновлення незалежності й продовжила стрімко рухатися до сучасності – в той час як сама Росія знову радісно зупинилася у чужому минулому.
У росіян є знамените прислівʼя про те, що "в Росії потрібно жити довго" – це щоб побачити зміни, очевидно. І от мені цікаво знати, для чого? Щоб побачити, як декорації колгоспної вистави про французьку революцію змінюються поганим фільмом про Рейх, і онук того, хто керував гільйотиною, тепер тримає палець ближче до "червоної кнопки"?
Жити в Росії – означає ніколи, ніколи не мати шансу зустрітися із сучасністю. Й саме тому як людина із багаторічним досвідом життя й роботи в Росії можу впевнено засвідчити, що в Росії взагалі немає ніякого сенсу жити.
Жити потрібно в Україні"
