ситуация в украине

Elic

Крыса , что такое бобрить?

А в Крыму хорошо ,факт. А черешня прямо с дерева у водопада , вообще атас.

Dad_Cats

Автор: Мехти Зейналов

Россия как токсичный партнёр: даже Китай отстраняется. Почему мир больше не хочет иметь дело с Кремлём
Россия когда-то стремилась быть лидером альтернативного глобального порядка: в БРИКС, в Евразии, среди стран Глобального Юга. Но в 2025 году, на фоне продолжающейся полномасштабной агрессии против Украины и углубляющейся международной изоляции, даже самые терпимые союзники, включая Китай, Индонезию и Иран, всё чаще принимают решения, которые демонстрируют прагматичное дистанцирование от Москвы.
Ключевой поворот: Китай, сохраняя общую риторику о многополярном мире, всё чаще выстраивает свою стратегию “Один пояс – один путь” (ОПОП) так, чтобы обходить Россию, а также демонстрирует нюансы в своём участии в БРИКС. Почему? Потому что Россия стала токсичной – и не только из-за войны. Речь о глубинной политической и моральной ненадёжности, ксенофобии, предательстве даже тех, кого Кремль называл “братскими народами” или “союзниками”. Россия – это болото, которое затягивает своих партнёров, и мир это осознаёт.
1. Россия как ненадёжный и манипулятивный партнёр
Один из важнейших факторов токсичности – неспособность России к долгосрочным и честным альянсам. Кремль постоянно:
* Использует обещания как инструмент давления.
* Превращает внешнюю политику в торг и шантаж.
* Меняет союзников на ходу в зависимости от внутренней пропаганды.
Пример: Иран.
Иран приводится здесь как показательный пример партнёра, с которым Россия демонстрирует свою системную ненадёжность, независимо от собственной репутации Ирана в международном сообществе.
Россия публично заявляла, что поддерживает Иран, называла его “стратегическим партнёром”. Обещала поставить С-300. Но в реальности:
* Поставка откладывалась годами, пока Иран не пошёл на уступки в ядерной программе.
* Москва использовала Иран как разменную монету в переговорах с Западом.
* Когда Иран ждал помощи – Россия уходила в тень или торговалась за свою выгоду.
Это не “ошибка”, а системный стиль внешней политики Кремля. Даже в среде, где прагматизм часто преобладает над моралью, российская модель поведения выделяется своей крайней ненадёжностью и манипулятивностью. И Китай это видит, оценивая риски такого партнёрства.
2. Ксенофобия и имперское мышление как элемент токсичности
Современная Россия строит свою внешнюю и внутреннюю политику на ксенофобской, шовинистической риторике. Это делает её проблемной даже для самых циничных союзников.
* В пропаганде РФ регулярно звучат презрительные тезисы в адрес других наций, включая “партнёров” (Китай, Центральная Азия, Закавказье, Ближний Восток).
* Поддерживаются идеи превосходства русских и ненависти к “иностранному”, что особенно ярко проявляется в агрессии против Украины.
* Даже союзники России не могут быть уверены, что завтра их не назовут “предателями”, “марионетками Запада” или “младшими братьями”.
Это опасно. Никто не хочет иметь дело с ядовитой империей, которая на словах «дружит», а на деле презирает и использует, и чья агрессивная сущность становится всё более очевидной.
3. Почему Китай выстраивает маршруты в обход Москвы
Китай – прагматик. Его стратегический проект «Один пояс – один путь» (ОПОП) требует:
* Стабильных, надёжных и предсказуемых логистических коридоров.
* Партнёров, не склонных к внезапной эскалации и не находящихся под жёсткими санкциями.
* Репутации, которая не порождает вторичные санкции и изоляцию для участников ОПОП.
Россия – антипод этого.
* Она ведёт разрушительные войны, дестабилизируя регионы и создавая непредсказуемость.
* Не способна обеспечить экономическую предсказуемость из-за постоянных изменений в политике, санкционного давления и общего упадка экономики.
* Стала мишенью беспрецедентных санкций, которые “прилипают” к любому, кто с ней взаимодействует, создавая огромные риски для китайских проектов.
* Ведёт себя как “старший брат”, которого никто не просил. Даже Китай не хочет быть в этой роли “младшего”, особенно когда это вредит его экономическим интересам и ставит под угрозу глобальные амбиции.
Именно поэтому Пекин активно развивает инфраструктурные коридоры через Центральную Азию, Каспий и Ближний Восток, минуя Россию. Примером служит строительство железной дороги Китай-Кыргызстан-Узбекистан, которая позволит сократить сроки доставки грузов в Европу, обходя российскую территорию. Это стратегическое решение направлено на диверсификацию маршрутов и снижение зависимости от нестабильного и всё более проблемного российского транзита. Россия, погружаясь в болото агрессии и изоляции, становится лишь препятствием для глобальных торговых путей.
4. БРИКС: прагматизм Китая и меняющаяся роль
Изначально БРИКС был экономическим альянсом развивающихся стран, альтернативой западным институтам. Китай продолжает видеть в БРИКС инструмент для продвижения многополярного мира и усиления влияния Глобального Юга. Однако:
* В результате агрессивной политики России, БРИКС стал восприниматься некоторыми как более политизированный клуб “обиженных на Запад” и убежище для автократических режимов, что не всегда соответствует прагматичным экономическим интересам Китая.
* Москва продвигает в БРИКС страны с автократическими режимами и конфронтационной повесткой (например, Эритрею, Иран, Венесуэлу), что может создавать репутационные риски для Пекина, стремящегося к глобальному лидерству и стабильности.
* Китай, хотя и поддерживает расширение БРИКС, демонстрирует, что его участие подчинено собственным стратегическим приоритетам. Например, недавнее сообщение о том, что председатель КНР Си Цзиньпин может пропустить предстоящий саммит БРИКС в Бразилии (впервые за долгое время), ссылаясь на “плотный график”, может быть истолковано как сигнал о прагматичном подходе и приоритете других направлений внешней политики, а также нежелание ассоциироваться с тонущей репутацией России.
Китай не отказывается от БРИКС полностью, но его действия показывают, что Пекин не позволит блоку стать препятствием для его более широких экономических и геополитических целей, особенно если российская повестка делает его менее эффективным или более рискованным.
5. Последствия для России
Россия остаётся изолированной даже в том “мире вне Запада”, который сама же активно пропагандировала:
* Китай – выстраивает прагматичные маршруты в обход и демонстрирует гибкость в участии в многосторонних форматах, избегая прямого ассоциирования с тонущей Россией.
* Индия – активно играет против Москвы в Центральной Азии и Африке, отстаивая собственные интересы и не желая быть втянутой в российские проблемы.
* Иран – глубоко разочарован и ищет новых союзов, осознавая ненадёжность российского партнёрства.
* Турция – использует Россию, но не доверяет, преследуя свои региональные амбиции, не связывая себя с её судьбой.
* Латиноамериканские страны – видят в России больше риска, чем выгоды, опасаясь вторичных санкций и нестабильности, исходящей от агрессора.
Заключение: империя яда, которая тонет
Россия в глазах мира всё больше воспринимается не как альтернатива Западу, а как угроза развитию, стабильности и доверию. Её полномасштабная агрессия против Украины лишь подтвердила это. Даже те, кто готов был сотрудничать с Кремлём, видят: это страна, которая предаёт, давит, манипулирует и разрушает. Её непредсказуемость и склонность к конфронтации делают её токсичным партнёром, от которого прагматичные игроки, такие как Китай, предпочитают дистанцироваться, защищая свои долгосрочные интересы.
Россия больше не надёжный партнёр. Она – геополитическая проблема, которая всё глубже увязает в собственных ошибках и агрессии. И чем дальше – тем больше стран приходят к этому выводу.

Kot 01

Dad_Cats, и где ты эту писюлю взял? Это надо так насочинять, что вам в тупые бестолковки вливают?

Dad_Cats

А ти шо думав? Шо все у вас заєбісь? Нє, фашист, вас бачили на хую, з вами ніхто більше не хоче мати бізнес. Ви токсичні террористи і всі хочуть. щоб ви нахуй щезли з карти світу разом з своїм фюрером, здохли з голоду, захлинулись своїм гівном, яке ви продукуєте в промислових масштабах. Ви нахуй нікому не потрібні, ви нічого не пропонуєте сучасній цивілізації окрім крові, гівна розрухи. Коли ваше Хуйло розказує. що нахуй нужен мір в котором нєт росії, то всі думають, що мір без росії це благодєнствіє, стабільність і мир. Але ви займаєте дуже велику територію і знищити вас це таки проблема. Тому нищити вас потрібо так, щоби ви просто почали просити знову курячі ноги Буша і не отримали їх, а почали жерти рєпу і розвалюватись на складові частини. Для всього світу це буде благо. Ви не маєте права на існування. Ви нацисти, ксенофоби і фашисти. Вам просто треба перекрити кисень, шоб ви почали дихати своїм сірководнем і потрошку здихали. Ну якось так. Ви тут нахуй не потрібні. Люди без вас нелюдей дуже добре обійдуться.

=Stil=

Dad_Cats,

Зачетно вам срут в моск

__________________
"Волны плещутся в песок, море лижет сушу, дети какают в горшок, а большие - в душу"
Хотя..., если насрали в душу, то не надо расстраиваться, ведь значит заставил всё же кого то обосраться...

Dad_Cats

Оставайтєсь на связі і нє ложитє трубку, нам очень ценно ваше дебільноє мнєніє. Ми обязатєльно упомяньом его в докторськой дісєртациї по дєградациї російського скотского насєлєнія.

----------

Пора незасвоєних уроків



Тепер про Європу та вже її граблі. У попередній частині ми показали, що стояти з роззявленим ротом і ніяк не реагувати на вже почату агресію окупанта – поганий план. Агресор сприймає це як заохочення, і якщо ти, витираючи шмарклі, спостерігаєш, як противник крокує вулицями поваленої Варшави, то повинен розуміти, що настане черга Парижа чи Лондона, що й трапилося дещо пізніше – менше ніж за рік. А суть дій Гітлера була такою самою, як це було і в Польщі. Він зрозумів, що велика і могутня армія Франції, що за багатьма параметрами переважає Німеччину, обрала таку саму тактику – «Стоїмо, не провокуємо».

Але ось 17 вересня совок здійснив те саме, що й Німеччина, тільки на два тижні пізніше. Причому ні німецька, ні совкова пропаганда не приховували обіймань, цілувань і навіть потужних засосів, які демонстрували військові Вермахту і РСЧА на землі поваленої Польщі. Здавалося б, цьому факту варто було б дати чітку оцінку і хоча б дати совку під зад коліном, як це було зроблено стосовно Берліна. Але ні, жодної притомної реакції не було, а тому, покінчивши з Польщею, за два місяці совок таки поліз воювати з Фінляндією. Тільки тоді до європейських лідерів дійшло, що це «жу-жу» не просто так, і оцінку діям Сталіна і Москви вже було оформлено відповідною резолюцією.

І ось тут ще один урок – своєчасність. На що вплинуло виключення Німеччини, а згодом – і совка з Ліги Націй, попередниці ООН? Абсолютно ні на що. Якби це було зроблено ще тоді, коли обидва агресори розминалися в Іспанії, можливо, все пішло б інакше. В будь-якому випадку, обидві країни у 1936 році ще не змогли б розпалити таку пожежу, яка спалахнула пізніше. Тоді цілком можна було оперувати фінансовими й політичними інструментами, але приблизно в той час, нехай і ненадовго, королем Великої Британії став шанувальник товариша Гітлера, король Едуард Восьмий, відомий своїм зреченням престолу через романтичний зв’язок і бажання одружитися з розлученою особою, чого король робити не міг. Насправді Едуарда змусили піти у відставку, бо він почав розвертати Британію в бік Німеччини.

Як кажуть, «дорога ложка до обіду», і те, що можна було зробити жорсткими, хоч і не військовими методами у 1936 році, вже було марно робити у 1939 році, коли треба було воювати, причому робити це ініціативно. Але, як ми знаємо, французи та британський експедиційний корпус вирішили сміливо тупцювати за «Лінією Мажино», «Непрохідними Арденнами» та клаптями Бенілюксу. Замість наступальних операцій вони вирішили оборонятися. Причому наступ вони могли провести у зручному місці і в зручний час, коли Вермахт пішов у Польщу і був там зайнятий м’ясорубкою, а оборону вони побудували, коли німецька армія покінчила з Польщею і спокійно перейшла на захід. Уся армія.

Зараз ми бачимо точнісінько те саме. Захід стосовно рф зайняв ті самі позиції, які проклинали англійські та французькі військові в обложеному Дюнкерку. Нічого не навчилися і не хочуть навіть побіжно зазирнути в історію. Мало того, як було з Гітлером та Сталіним, Захід ніяк не наважиться відключити агресора від свого фінансування. Адже відомо, що Штати були архітекторами совкової індустріалізації і водночас – найбільшими кредиторами Німеччини. Цього разу Штати намагаються поводитися з урахуванням цих історичних подій, але Європа, а особливо – Франція, вдає, що ще не наступала на граблі в такій самій ситуації.

Насправді уроків тут можна засвоїти масу і просто написати дисертацію, але ми обмежені форматом матеріалу, а тому наведемо приклад того, як РФ не може винести уроків із власної історії, хай і не з тієї дати, яку ми навели вище.

Зараз там справжній мілітаристський чад, і військові дають химерні назви своїм бойовим машинам та підрозділам. У цьому сенсі ми хотіли б вказати їм на те, що вони слабко орієнтуються у своїй славетній міфології, коріння якої, дуже рідко, але можна відшукати в історії. Якщо відкинути вигаданих чи просто ганебних Дмитра Донського, Олександра Суворова чи Михайла Кутузова, то найбільший пієтет викликає ім’я Олександра Невського. Всі пам’ятають, що він розгромив танкову групу фон Клейста на льоду Чудського озера, де супостат потонув у вирі підльодного лову. Залишмо на совісті російських істориків незліченні полчища хрестоносців, яких було десяток, максимум – два, але звернімося до ватаги Олександра.

Справа в тому, що ім’ям Невського називати полки чи бригади – не комільфо, бо його віднесли до лику святих, але імена його людей цілком можна юзати, бо ті брали участь у битві нарівні зі святим і дехто навіть загинув у бою. Адже можна увічнити якусь відому військову частину ім’ям такої людини? Думаю – можна і треба.

Є у ПДВ РФ такий собі 45-й полк спецназу (тепер – бригада. – Ред.) із Кубінки. Нам він відомий тим, що його бійців почали кришити на «200-і» ще в тому самому першому, травневому 2014 року бою за Донецький аеропорт. 26 травня 2014 року там зажмурилося два десятки елітних спецназівців із цього полку. Потім ще кілька разів наші військові постачали цих елітних воїнів цинковими макінтошами, а тому пропонуємо їм взяти собі ім’я одного із соратників найсвітлішого князя, святого Олександра Невського. Був там такий богатир на ім’я Дрочило Нездило, і не пощастило йому в тому бою. Загинув він там зовсім, поряд із Олександром. Словом, є пропозиція такого плану. Можна присвоїти яскраву назву цьому полку, і звучатиме вона приблизно так: 45-й Дрочильно-Нездильний полк ПДВ. Зразу пахне історією, святістю й ратними подвигами.

Словом, якщо не відстежувати помилок, допущених у минулому, то дуже скоро помітиш, що перебуваєш у темному сараї, повному граблів різного розміру, і всі вони – твої.

Kot 01

Dad_Cats, ты свой навоз в голове побереги для других целей.

алеккк

хахлы, всех наепали и даже сами себя, хахаха

angtar

Ну как где?
Он, как и положено помойному котяре, на помойках и берет эти писульки...

GASCHE

Мало кто знает что слово "ухилянт" произошло отимени древнеукраинского хероя Ухилеса, которого можно было поймать только за пятку.